На початку осені 1983
року газета «Правда» писала:«Радянська наука понесла тяжку втрату, 4 вересня 1983 року після тривалої та важкої хвороби помер видатний радянський вчений-селекціонер, член ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради Української РСР, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державної премій СРСР й УРСР, професор, доктор сільськогосподарських наук, дійсний член Академії наук СРСР і Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В.І.Леніна, директор Миронівського науково-дослідного інституту селекції й насінництва пшениці Василь Миколайович Ремесло».
В.Н.Ремесло нагороджене чотирма орденами Леніна, орденами Жовтневої революції,
Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни II ступеня, «Знак Пошани»
і багатьма медалями. Він мав нагороди урядів соціалістичних країн: орден
Праці Чехословакії (1968 р.), орден «Кавалер відродження Польщі» (1972 р.),
Золота зірка «Дружби народів» НДР (1974 р.), орден Прапора I ступеня
Угорщини (1975 р.), — а також багато настільних і пам’ятних медалей.
Був членом-кореспондентом Академії наук Німецької Демократичної Республіки, почесним доктором Кардовського університету (Чехословакія).
Народився Василь Миколайович Ремесло 10 лютого 1907 року в селі Тепловка Пирятинського району
Був членом-кореспондентом Академії наук Німецької Демократичної Республіки, почесним доктором Кардовського університету (Чехословакія).
Народився Василь Миколайович Ремесло 10 лютого 1907 року в селі Тепловка Пирятинського району
Маленький Василько дуже любив слухати свого діда, що за вечерею охоче розповідав і давав ради своїм численним онукам: «Наше ремесло — хліб. Від цього й прізвище свою несемо. Тому довічно повинні вирощувати хліб людям на щастя».
Тут педагоги зробили дуже багато — розбудили в ньому велике бажання вчитися.
Про ті роки сам Василь Миколайович згадував: «Бажання вчитися було моїм самим більшим прагненням. Почув про Маслівку й занурився в знання насінництва».
Був пов’язаний з Дербентською, а пізніше з Ново-Урецькою (Уляновською) селекційно-досвідченими станціями. Дійсною школою селекційної роботи, як затверджував сам Василь Миколайович, була для нього робота в Поволжі (1932-1938 р.) під керівництвом видатного вченого-селекціонера й знавця методики дослідницької роботи академіка Констянтинова Петра Никифоровича.
Тут Василь Миколайович відбирав зразки, схрещував їх і знову відбирав. Змінював стадію яровизації, сіяв ярицю восени, а навесні відбирав уцілілі рослини. Ці мужні рослини, які зберегли життєздатність у сильні морози, потрібно було всебічно вивчити, тому що вони мали силу протистояти природі.
Тепер би їм ще могутнє колосся! Але пшениця пручалася, не хотіла успадковувати нові набуті цінні ознаки, а без цього немає справи. А коли на його дослідні ділянки приїжджали видатні вчені, такі як Микола Іванович Вавилов і Василь Якович Юр’єв, він ловив кожне їхнє слово, кожну пораду.
А після їхнього від’їзду незрозуміле стало зрозумілим, а на душі легшало, світлішало й хотілося працювати, працювати, працювати. Тоді й зрозумів — щоб прищепити непокірливій і загадковій пшеничній рослині корисну ознаку, потрібно краще довідатися про неї й обов’язково навчитися розмовляти з нею мовою селекціонера.
Щоб пізнати, потрібно мати більші знання й терпіння, досвідчене око, крім того мікроскоп, лабораторію, помічників. Уже тоді всією душею, розумом і серцем почував, що селекція — це сплав науки й мистецтва, але чого більше — утруднявся відповісти все своє життя.
Самостійну селекційну роботу В.Н.Ремесло почав в 1938-1941р. на Северодонецкой селекційної станції. Уже працюючи в Миронівці, Василь Миколайович багато розповідав про свої перші успіхи й невдачі.
«Природні умови тієї зони тверді, а в Миронівці ми як у раї. Там треба було створювати засухостійкі й високозимостійкі сорти. Повезло відібрати в розпліднику засухостійку остисту форму. Назвав я її Тарасовскою остистою, готовив до передачі на державне сортовипробування».
Однак творчі пошуки вченого перервала Велика Вітчизняна війна. Василь Миколайович залишає очолювану їм Сєверодонецьку селекційну станцію й іде в Червону Армію.
Старший лейтенант Ремесло пройшов нелегкий шлях від Сталінграда до самого Берліна. Воюючи в складі 126-й гвардійської дивізії реактивної артилерії, він відстоював свою давню мрію хлібороба.
Від Сталінграда до берлінського рейхстагу як мрію проніс він у речовому мішку зразок свого пшеничного первістка. Ці зерна були для нього талісманом, нагадували про його покликання на землі.
Один його фронтових товаришів згадував, як один раз на Одері після важкого бою вони зі здивуванням слухали старшого лейтенанта Ремесло, що стомлено сидить на лафеті:
Чи повірите, — говорив Ремесло, — уже котрий день бачу в сні пшеницю — грає на вітрі! Прокинуся — і руки пахнуть немов не порохом, не гаром, а свіжим хлібом…
З 1 березня 1948 року його призначають заступником директора по науковій праці Миронівської селекційно-досвідченої станції ім. В.Ф.Старченка.
І от, зійшовши з поїзда на залізничній станції Миронівка з валізкою, військовим собакою Одер, у старій шинельці, зношених чоботах, обходячи калюжі на розмоклій дорозі (асфальту тоді не було), прийшов на місце нової роботи, переборовши відстань у дванадцять кілометрів.
Прийшов один, тому що ще в окопах Сталінграда довідався з листа, що дружина зв’язала свою долю з іншим військовим й, забравши дітей Віктора й Наташу, створила нову родину.
Ще студентом Маслівського інституту він бував на екскурсіях на Миронівській селекстанції. І в душі був радий такому призначенню. Адже звідси до війни гриміла слава про сорт пшениці Українка, якому по хлібопекарських якостях і понині немає рівних. Майже весь багатий селекційний матеріал, що мала станція до війни, був загублений.
Залишилася лише незначна частина номерів невідомого походження.
Так що практично все довелося починати з нуля. Правда, ще працюючи селекціонером на Доні, він зібрав насіння дуже перспективного матеріалу пшениці. Із цього насіння почалися знамениті сорти миронівських пшениць.
У відділі, яким завідував Василь Миколайович, було лише два працівники — він сам і технік-лаборант Катерина Миколаївна Майданник.
У їхньому розпорядженні була кімнатка в невеликому кам’яному будиночку й два старих письмових столи. Зате поле — майже під самим вікном. Відкриєш вікно — і можна почути, як шумлять колоски.
З літератури й власного досвіду Василь Миколайович знав, що за певних умов та сама пшениця може бути і яровою і озимою.
Ще в 1935 році М.І.Вавилов у своїх «Наукових основах селекції» писав: «Немає принципової різниці між яровими й озимими сортами, так само як і між рослинами короткого й довгого вегетаційного періоду».
Це положення стало теоретичною основою наступної селекційної роботи В.Н.Ремесла. Уже з перших днів він з головою занурює в кропітку і часом разчаровуючу праця селекціонера й наукового керівника.
Його часто переслідували невдачі, гіркота несправедливості, сумніву у своїх силах. Але він не здавався, а цілеспрямовано переборював всі труднощі.
У розмові був лаконічний і стриманий. Дуже відповідально ставився до роботи. Був хазяїном слова. Не кидав обіцянок на вітер. Цінував час свій і інших.
На поле до глибокої старості ходив тільки пішки. А там навіть молодь ледь поспівала за ним. Аналізи й обробку вихідного матеріалу робив сам, засиджуючись над арифмометром під час жнив до третьої години ночі, а вже в сім ранків був у кабінеті.
Спиртного не вживав, однак був запеклим курцем, але цигарок ніколи ні в кого не просив. Вони в нього не переводилися.
Створюється елітне господарство, директором якого призначають Гадзовського Леонарда Іполитовича.
З Уманської Софіївки запрошений інженер-дендролог Гарбуз Віктор Федорович, що перетворив територію інституту в гармонію краси й екзотичної флори.
Створюється художня самодіяльність, одними з активних учасників якої були брати Томиленки й кандидат економічних наук Бехтерєв В.і. з вокальним басом. Розвиток культурного життя інституту теж лягає на плечі Ремесло.
Наприкінці 1969 року на посаду завідувача відділом селекції пшениці прийняли кандидата сільськогосподарських наук Животкова Леоніда Олександровича, що після смерті Василя Миколайовича став директором інституту.
Важливим етапом кропіткої праці В.Н.Ремесла й усього колективу інституту було створення сортів озимої пшениці Миронівська ювілейна та Іллічівка, районованих в 1970 й 1974 роках, які поряд зі знаменитою Миронівською 808 значно підвищили врожайність основної хлібної культури в Україні інших країнах.
Розроблена й впроваджена з його ініціативи система насінництва зернових культур дозволяла повною мірою забезпечувати насінницькі господарства оригінальним насінням нових сортів уже через два-три роки після їхнього районування.
Маючи великий досвід і значні успіхи в роботі, Василь Миколайович неодноразово підкреслював, що створення сорту, навіть високоврожайного це ще не все. Потрібно разом із сортом розробити й передати хліборобам сортову технологію.
В 1975 й 1982 р. виходять книги по сортовій техніці Василя Миколайовича Ремесло в співавторстві з Віктором Федоровичем Сайко, за що їм присудили Державну премію України. Розробка сортових технологій сприяла не тільки більш швидкому впровадженню сортів на поля, але й збільшенню врожайності й валових зборів у СРСР.
Нові перспективні сорти перекочовували з ділянок у досвідчене господарство та на поля сусіднього колгоспу ім. Жданова, де головою був друг Василя Миколайовича — Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР Бузницький Олександр Григорович. Посівний матеріал розмножувався й реалізувався, приносячись колгоспу вагомі прибутки. Після жнив за насінням пшениці стояли нескінченні черги автотранспорту.
Переривали роботу вченого також численні офіційні відрядження, зокрема з-за кордону.
А сорти пшениці продовжували створюватися.
Серед них озимі: Миронівська 10, Миронівська 808 поліпшена, Миронівська 11, Миронівська 25, Миронівська 26, Миронівська низькоросла, Мрія 1, Мрія 2; ярові: Миронівська ярова, Миронівська рання.
Озимий сорт Іллічівка на Пржевальському зрошуваному сортоучастку (Киргизія) показав урожайність 105,2 ц/га.
Із цієї нагоди перший секретар ЦК КПРС Л.І.Брежнєв поздоровив колектив інституту телеграмою.
А виступаючи на зустрічі з керівниками академій наук соціалістичних країн 17 лютого 1977 року, сказав:
«Є в нас на Україні Миронівський інститут пшениці. Там працює наш видатний учений В.Н.Ремесло. Сорти пшениць, виведених цим інститутом, дали країні в грошовому вирахуванні виграш більше 1 мільярда 600 мільйонів рублів».
Поряд з напруженою селекційною роботою й розробкою агротехнічних прийомів вирощування сільськогосподарських культур наукові відділи й лабораторії інституту під умілим керівництвом В.Н.Ремесла розробляли й впроваджували у виробництво усе більше ефективні й надійні способи захисту рослин.
В.Н.Ремесло був ініціатором й організатором спільної селекційної роботи із ученими НДР.
Загальна творча спадщина В.Н.Ремесла становить 40 сортів зернових колосових культур, у тому числі 19 районованих, з них 15 сортів озимої пшениці, 2 сорти яриці, сорт озимого ячменя й сорт озимого тритікале, більше 230 наукових праць.
Сьогодні успішно використають і творчо доповнюєть наукову спадщину Василя Миколайовича Ремесла вчені Миронівського інституту пшениці, що носить його ім’я.
Досить сказати, що в Реєстри країн СНД на 2002 рік внесено 52 сорту миронівської селекції, у тому числі до Реєстру України 37 сортів, з них 14 сортів озимої й три ярові м’які пшениці, п’ять — озимого тритікале, чотири — озимі ячмені, чотири — ярові ячмені, два — проса, дві — суданські трави й три — конюшини лугового.
Уперше до Реєстру України за 2000-2003 роки внесено 16 сортів миронівської селекції, у тому числі десять сортів озимої м’якої пшениці (Миронівська 65, Миронівська 66, Мирхад, Київська 8*, Крижинка*, Миронівська 67, Миронівська ранньоспіла*, Весту*, Колумбія*, Подолянка*), сорт ярової м’якої пшениці Колективна 3**, два сорти озимого тритікале (АДМ 11 і Тандем), сорт ярового ячменя Аскольд і два сорти конюшини лугової (Миронівська 5, Мрія***).
До Реєстру перспективних сортів на 2003 рік внесено три сорти озимої м’якої пшениці (Ремеслівна*, Смаглявка*, Миронівська 35****), сорт ярової м’якої пшениці Елегія миронівська, сорт ярової твердої пшениці Ізольда** і сорт ярового ячменя Соборний.
Успішно проходять державне сортовипробування ще 23 сорту зернових культур, які характеризуються більше високою врожайністю, поліпшеною якістю зерна й підвищеною стійкістю до екстремальних умов навколишнього середовища.
У Миронівському інституті пшениці розроблена й рекомендована для впровадження технологія виробництва насіння — нових районованих і перспективних сортів озимої пшениці, що забезпечує підвищення врожайності на 3-5 ц/га, вихід кондиційних насіння на 5-10% урожайних властивостей у наступному потомстві на 2-3 ц/га.
Для умов Лісостепу України розроблені екологічно безпечні технології оброблення озимої пшениці із урожайністю 50-70 ц/га, озимого ячменя — 55-60 ц/га; яриці — 40-50 ц/га і ярового ячменя — 50-55 ц/га.
Напружена робота, стреси, підступна старість підірвали його, здавалося б, сталеве здоров’я.
Після сімдесяти він часто болів. Умер Василь Миколайович у вересні 1983 року в лікарні у Феофаніі.
Останні роки тримала його на землі тільки незламна воля. Але він ніколи не скаржився. І хвороби, і неприємності на роботі переносив у собі. Його старість могла спокійно відповісти, де була молодість.
На похорони в Київ везли автобусами всіх бажаючих з Миронівського інституту й району.
Прощалися в Будинку вчених. Стояла почесна урядова варта на чолі з Першим секретарем ЦК КПУ…
